Інформація для батьків.

ЩО ПОТРІБНО ЗНАТИ БАТЬКАМ ПРО ПВК РЕДАН, ЩОБ ЗАХИСТИТИ СВОЮ ДИТИНУ

Поки на карті бойових дій розгортаються запеклі бої, у тилу триває боротьба з проявами російської культури та субкультури як її складової.

Так учасників російської агресивної субкультури ПВК Редан, яка влаштовує масові бійки, почали помічати в українських містах, зокрема у Києві, Харкові, Івано-Франківську, Львові, Дніпрі, Полтаві, а також на Закарпатті. За даними Нацполіції України, згалом протягом двох днів у різних регіонах держави відбулося близько 30 зібрань молоді.

За словами начальника управління ювенальної превенції Нацполіції України Василя Богдана, до управлінь та відділів поліції запросили понад 700 осіб, більшість з яких — неповнолітні.

Тому поліцейські проводять профілактичні заходи із підлітками та їхніми батьками, а також роз’яснюють, що за такі дії передбачено як адміністративну, так і кримінальну відповідальність, яка наступає з 14 років.

ПВК Редан — це агресивна субкультура, яка виникла в РФ, де влаштовувала масові бійки у різних ТРЦ. Зазвичай її учасниками стають саме підлітки.

Представники субкультури називають себе павуками та носять одяг із зображенням павука та четвірки. Це вказує на джерело появи руху — японський аніме-серіал Hunter x Hunter, що розповідає про бандитське угруповання під назвою Геней Рьодан.

Учасники субкультури виступають проти “навколофутбольних фанатів, уродженців Кавказу та мігрантів”.

Додаток “ПВК” представники субкультури додали до своєї назви без жодної мети та не мають наразі жодного стосунку до військових формувань.

Провокування конфліктів і масових бійок між підлітками — таку мету ставлять перед собою організатори зібрань молоді, — повідомляється на офіційному веб-порталі Нацполіції України.

Як субкультура ПВК Редан пов’язана з російською пропагандою

За даними Нацполіції, штучне поширення субкультури ПВК Редан — це спроба російських пропагандистів провести чергову інформаційно-психологічну операцію. Пропагандисти прагнуть втягнути у противправну діяльність підлітків, щоб дестабілізувати ситуацію всередині країни.

Тому оперативні служби разом із Кіберполіцією встановлюють джерела фінансування, адміністраторів інформаційних каналів та організаторів масових заходів, які пропагують субкультури ПВК Редан. Станом на 28 лютого заблоковано 18 каналів та груп, які були створенні для популяризації дестабілізаційного руху.

— Аби не дати ворогу успішно провести свою ІПСО і застерегти дітей від необдуманих вчинків, ми спілкуємося із адміністраціями та педагогічними колективами навчальних закладів, але головне: ми звертаємося до батьків і закликаємо їх бути друзями своїх дітей, проводити з ними більше часу, підтримувати їх, цікавитися, з ким вони спілкуються і як проводять дозвілля, — зазначчає Василь Богдан.

Як вберегти свою дитину від участі у ПВК Редан

Участь дитини у будь-якій субкультурі може свідчити про бажання віднайти приналежність до певної групи. Однак не може свідчити напряму про стан її сім’ї.

Найчастіше підліток прагне знайти розуміння, якого йому не вистачає у буденному оточенні. Тож якщо у батьків з дитиною налагоджені довірливі стосунки й вони можуть сісти та у комфортній обстановці поговорити про те, що хвилює підлітка, то ймовірність її участі у субкультурі може значно зменшитись.

Джерело: https://vikna.tv/dlia-tebe/bezpeka/pvk-redan-shho-potribno-znaty-batkam-shhob-zahystyty-svoyu-dytynu-vid-bijok/

ЯК ОПТИМАЛЬНО ОРГАНІЗУВАТИ ДИСТАНЦІЙНЕ НАВЧАННЯ ДИТИНИ

Вимушене дистанційне навчання стало викликом для всіх учасників освітнього процесу: вчителів, учнів та батьків. Свої поради батькам, як організувати дистанційне навчання дитини вдома так, щоб навчання було ефективним і дитина при цьому отримала задоволення, дає дитячий психолог, засновниця проєкту «Сила Казки» Аніта Вайаканті.

Зараз більшість школярів перейшло на навчання онлайн. Це правильне рішення під час пандемії, АЛЕ! Організація навчального процесу онлайн відрізняється від очного навчання дітей. В першу чергу тим, що дітям СКЛАДНІШЕ ВЧИТИСЯ ДОМА. Кожна третя дитина перебуває у стресовому стані/тривозі, пов’язаній зі сформованими обставинами.

Однією зі складових стресу є втрата тієї стабільності та структурованості (зрозумілості), яка була, коли дитина мала чіткий режим, розклад і розуміння, що за чим йде. Зараз цього немає. Натомість є купа обмежень: на вулицю не ходи; мій руки; обличчя не чіпай; не гуляй; питання не став тощо.

Стрес і тривога, яку можуть відчувати діти, безумовно буде і вже відбивається на їхній пізнавальній активності (допитливості), навчальній мотивації, успішності.

Стрес — це не найсприятливіший ґрунт для розвитку. Для того щоб допомогти дитині створити позитивну атмосферу для навчання, систематизувати і структурувати (тобто зробити зрозумілим) цей процес, пропонуємо такі кроки.

1. Скласти чіткий розклад / режим.

Стабільність і зрозумілість — це те, що для дітей створює якусь зону безпеки. А адже саме в безпеці діти прагнуть розвиватися, вчитися і пізнавати світ. Складіть новий розклад для дитини. Повісьте його на видноті, намагайтеся дотримувати режиму дня (підйом в один і той же час, перерви, прийом їжі тощо). Режим позитивно позначається і на нервовій системі дитини.

2. Організувати робочу зону.

Якщо немає своєї кімнати, то хоча б свій куточок + навушники. Де будуть ТІЛЬКИ потрібні для «цього» уроку матеріали. Усі зайві предмети, що відвертають увагу, доцільно прибрати. Також на працездатність дитини впливає світло — яскраве і холодне освітлення стимулює мобілізацію систем організму і підвищує пильність.

3. Організувати форму.

Дитина не повинна сидіти в піжамі. Вона і так навчається вдома (у дітей будинок не асоціюється з навчальною діяльністю, а більше з відпочинком). Учневі буде значно простіше надіти на себе «роль учня» і переключитися на заняття, якщо він буде одягнений у відповідний (асоціюється з навчанням) одяг. Це якась уніформа, що допомагає не забувати, де ти і що ти робиш.

4. Робити перерви.

Фокус уваги школяра на відеоконференції / уроці 20 хвилин. Не більше. У старших школярів 30 хвилин і то у разі внутрішньої мотивації й інтересу до предмета. Скільки триває видеоурок? 40? 45 хвилин? Дитина докладає чимало зусиль, аби сконцентруватися і зрозуміти, що їй через екран намагаються донести. Енергії витрачається більше, ніж на звичайному уроці. Тому вкрай важливо, аби діти перемикали свою увагу і відпочивали між уроками (по можливості не в гаджетах). Братися до виконання домашньої роботи, яку чомусь задають в онлайн-школі, доцільно не раніше, ніж за годину-півтори після закінчення уроків. Дитині потрібно переключитися, відпочити, пограти і перезарядитися.

5. Заохочувати спілкування з однолітками.

Провідна діяльність школярів середніх і старших класів — це спілкування. Та й в цілому школярі (зокрема молодші) звикли проводити багато часу в колективі спілкуючись, тому можуть відчувати дискомфорт в ізоляції. Заохочуйте спілкування, розмови, скайп-колли, можливо, навіть якісь ігри онлайн з однокласниками. Загалом, створюйте і заохочуйте умови, у яких дитина може поспілкуватися з однолітками (безпечно, звісно ж).

6. Знизити очікування і вимоги.

Нові умови навчання, тиск суспільства, страхи і тривога заважають дитині розуміти і вчитися як раніше. Отже, якщо помітили, що оцінки й успішність вашого сина / дочки погіршилася — НЕ СВАРІТЬ І НЕ ТИСНІТЬ, а навпаки, зверніть увагу на ситуацію. Адже це може бути однією з ознак стресу. Дитина потребує допомоги і відкритого діалогу з батьками. Дітям складно. Якщо ми ще будемо стояти у них над душею, вимагаючи тільки позитивних оцінок, то це посилить їхню тривогу, погіршить стосунки з ними. Зараз як ніколи вдалий час для перегляду і переосмислення своїх вимог стосовно дитини.

7. Мотивувати і помічати успіхи.

Не змушуємо дитину, а мотивуємо! Водночас не забуваємо відзначати її успіхи. Якщо порівнюємо, то тільки із самим собою. Навчайте дітей помічати хороше в обставинах, що склалися, розмовляйте, хваліть і підтримуйте. Ось такі базові та найнеобхідніші правила, що допоможуть правильно організувати процес дистанційного навчання.

Джерело: https://cprpp-brovary.pp.ua/profesijni-spilnoti/psihologichna-sluzhba/poradi-psihologa-batkam-pid-chas-distancijnogo-navchannya

ЯК НЕ КРИЧАТИ НА ДИТИНУ?

Зриваються навіть люблячі батьки. Багато мам і татусів кричать, тому що «запрограмовані» на це — так чинили їхні батьки. Деякі дозволяють собі прикрикнути на дитину тільки тоді, коли дуже засмучені або розгнівані. Потрібно пам’ятати про те, що крик боляче ранить самоповагу й почуття власної гідності дитини, а також миттєво руйнує щирий взаємозв’язок між вами.

Діти бояться крику батьків. Малята сприймають крик як напад, тому або кидаються в бій: огризаються й кричать на нас, або тікають, намагаючись фізично або емоційно дистанціюватися від крику.

Наші діти вчаться комунікації, імітуючи манеру спілкування дорослих. Якщо ми навмисно кричимо на дитину, щоб змусити її робити те, що нам потрібно, то це називається залякуванням. І діти вчаться кричати на інших, щоб примушувати їх робити необхідне. Якщо дорослі кричать на дитину ненавмисно, отже, вони не володіють собою. І малюк розуміє, що кричати на інших — це цілком прийнятний спосіб упоратися зі своїм поганим настроєм.

Проблему крику можна усунути й зменшити заподіювану ним емоційну шкоду.

Розвивайте в собі нові навички

Поговоріть з малюком про те, що ви намагатиметеся володіти собою, щоб припинити кричати на нього, і попросіть допомогти вам у цьому. Дозвольте йому переривати вас, коли ви починаєте кричати. Запропонуйте своєрідну пантоміму — затискати долонями вуха. Крім того, крик можна перервати словами: «Ти кричиш на мене, а це мені неприємно» або «Будь ласка, поговори зі мною спокійно, адже ти любиш мене». Відреагуйте на це нагадування, удавшись до «перемотування, налагодження й повторного запуску».

Наприклад:

«Перемотування»
«Спасибі за нагадування, я забула про це, оскільки була засмучена».
«Налагодження»
«Вибач, ти не заслужив, щоб на тебе кричали. Те, що ти скоїв, недобре, але й кричати на тебе теж не можна».
«Повторний запуск»
«Нумо почнемо все спочатку. Я засмучена, тому що ти не погоджуєшся зі мною».

Наш дозвіл дітям нагадувати про те, що кричати не слід:

дає їм силу, щоб захиститися від крику, не вступаючи в боротьбу, не рятуючись утечею;
оберігає їхнє почуття власної гідності, тому що дає їм зрозуміти, що вони не заслуговують такого поводження;
зміцнює взаємозв’язок, тому що ми виявляємо повагу до їхніх потреб і почуттям.

Пем Лео «Як налагодити теплі взаємини з дітьми».

Поради для батьків

По можливості приділяти собі хоча б годину на день: маска для обличчя, читання, улюблене хобі. Загалом, приділити увагу собі, адже це заспокоює й повертає радість.
Один мій знайомий замість того, щоб кричати або сваритись, говорить співучо: «Ну що це таке?» Без підвищення голосу.
Якщо ви не можете стриматися, щоб не обізвати дитину, то хоча б не говоріть «дурень» і «нетяма». Придумайте свою лайку. Наприклад, скажіть їй: « Ух ти, барабулька конопулька !». Ще можна, замість того щоб підвищувати голос на дитину, скорчити пичку або розіграти пантоміму. Можна, розлютившись, заричати або захрюкати… Узагалі, кращий засіб від гніву — гумор!»
Уся справа в маминому самопочутті. Щаслива мама — гарна мама. Іноді й потрібно строгим голосом говорити. Але головне — щоб дитина знала, що мама її любить. Щовечора перед сном говоріть їй це, гладьте, обіймайте, цілуйте. Тоді й строгі ситуації, коли, наприклад, крутить ручки конфорок на пічці або щось подібне, сприймаються тільки як окремі ситуації, коли мама сварить, а не тенденція поведінки. Це в мене так.
Я поспостерігала за однією мамою, як вона, розлютившись на доньку, замість того, щоб нагримати на неї, з перебільшено лютим виглядом погналася за нею зі словами «От наздожену тебе!» Дівчинка побігла, мама — за нею, а складна ситуація якось непомітно перетворилася на гру.
Спробуйте замість того, щоб кричати на дитину, заричати або завити… Це дасть змогу вам не наговорити поганих слів на адресу малюка, таких, про які ви потім, заспокоївшись, шкодуватимете.
Дітям будь-якого віку потрібно розповідати про свій настрій і стан. Обов’язково потрібно говорити, що у вас поганий настрій або ви стомилися. Вони все зрозуміють і те, що після цього ви можете почати кричати, мине значно легше для дитини.
Гадаю, кричати можна, але в голосі не повинне бути ненависті й агресії, ось що лякає й кривдить глибоко…
Якщо сварите дитину, важливо говорити про її погану поведінку, учинок, а не переходити на особистість, не принижувати… Варто завжди пам’ятати й підкреслювати це в розмові з дитиною, що сама вона гарна, тільки поводиться погано, некрасиво тощо. Не навішуйте ярликів!
Більшість дорослих уміють володіти собою, коли це їм необхідно. Наприклад, ви стримуєтеся під час розмови з начальником через страх втратити роботу…З дітьми ми, на жаль, не церемонимося. Можливо, ми навчимося конструктивно розв’язувати конфлікти з дітьми через страх втратити їхню повагу й любов до нас, через страх назавжди одним нашим злим словом зруйнувати довірчі взаємини між нами…

Джерело: https://www.0312.ua/news/2071424/10-pidkazok-dla-batkiv-ak-ne-kricati-na-ditinu-poradi-psihologa

ЯК НАВЧИТИ ДИТИНУ ЛЮБИТИ ТВАРИН?

«Співчуття до тварин так тісно пов'язане з добротою характеру, що можна з упевненістю стверджувати, що не може бути добрим той, хто жорстокий із тваринами» (Артур Шопенгауер).

1. Разом спостерігайте за тваринами:

- Забороняйте ображати навіть комах;

- Спостерігайте за красою комах та тварин (за мурашником, за польотом метелика і т.д.);

- Розповідайте цікаві факти та історії про тварин;

2. Забороняйте дратувати тварин: поясніть дитині, що дратувати тварину, наприклад, махати кісткою перед собачої мордою, – це шкідливо й головне, дуже небезпечно! Також дитина повинна дізнатись від вас про те, що забороняється відбирати у тварини улюблену іграшку чи переривати її сон. Розкажіть дитині про те, що тварина, як і людина, не любить, коли їй заважають, і іноді хоче побути в тиші одна.

3. Ознайомте дитину з правилами обережного поводження з тваринами:

- Якщо собака гарчить, не намагайсь утекти, це робити не можна. У такій ситуації слід сісти навпочіпки чи закрити обличчя руками.

- Не слід наближати обличчя до мордочки кота чи собаки.

- Підходячи до тварини, необхідно рухатись повільно.

- Діти не повинні підходити до тварин-хуліганів.

- Діти повинні уникати контакту з невідомими їм тваринами.

Джерело: https://childdevelop.com.ua/articles/upbring/4039/

ЯК ПЕРЕВІРИТИ, ЧИ ГОТОВА ДИТИНА ДО ШКОЛИ?

Для того, щоб людина була гармонійною, щасливою, вона повинна бути в злагоді зі своїм “Я”. Так є, коли ми, виконуючи ту чи іншу роль, задоволені нею. Наприклад, якщо дитина йде до школи і не хоче там навчатися, чи буде вона задоволена роллю учня? Звісно, ні. І що відчуватиме така дитина? Що означатиме для неї така роль? Тривогу!

Основні запитання, що ставлять фахівці, котрі працюють з дітками, які готуються йти до школи, такі: “Чи хочеш ти йти до школи?”, “Чому ти хочеш йти до школи?”. І якщо діти відповідають: “Так, бо тато з мамою кажуть, що там буде добре….”, “Бо не хочу ходити в дитячий садок, тому що там треба спати”, – це означає, що дитина насправді не дуже добре ідентифікує себе з роллю школяра. Навіть не дуже хоче її “приміряти”.

Тому батькам (часом з допомогою психолога) потрібно працювати з ідентифікацією (присвоєнням) нової ролі. Тобто, що означає бути школярем – що це не лише вміння читати і писати, але й нова соціальна роль: прокидатися вранці й збиратися в школу, класти до сумки шкільне приладдя, бути уважним на уроці, спілкуватися з вчителем, виконувати домашні завдання, чергувати в класі (якщо таке є в школі) тощо. Нехай батьки згадають свої шкільні роки, свій перший клас і поділяться досвідом – це дуже допомагає.

Разом з дослідженням мотиваційної готовності дитини до школи зараз також проводять тестування, яке показує рівень розвитку інтелекту дитини, пізнавальних процесів, моторику руки, загальну обізнаність (чи знає дитина, скільки їй років, як її звати, як звати тата й маму, чи рахує до 10 і в зворотному порядку, чи знає тварин, птахів, що таке парта, чи може назвати професії, в тому числі батьків, ким хоче стати тощо).

Звісно, тестування можна провести протягом невеликого часу, і методики покажуть результат у певний момент. Це може бути час за півроку до навчання, а може – й за місяць до початку навчального року. Якщо перший варіант, і тести показують середній рівень готовності, ці півроку – час для дозрівання мозку дитини, психологічного та фізичного розвитку.

Також потрібно опиратися на спостереження за дитиною протягом її перебування в дитячому садку. Ці знання були важливими, адже я бачила дитину в динаміці, ретроспективі: якою вона прийшла в садочок, як проходила адаптація, як ця дитина контактувала з ровесниками, дорослими; як вирішувала конфлікти, якою була під час індивідуальної роботи; як спілкувалася з батьками; як відбувався розвиток її пізнавальних процесів.

Ця інформація дуже допомагала. Адже тестування проводять один раз протягом, наприклад, 30-40 хвилин. Трапляється таке, що психолог бачить дитину вперше. Окрім того, вона може хвилюватися: через нову атмосферу, незнайому людину, маму поруч, яка теж хвилюється, чи дитина все добре зробить… Так можна й помилитися під час виконання завдання.

Які навички показують готовність дитини до школи

Тепер – про навички, які також показують рівень готовності дитини до нової соціальної ролі. Є хороший вірш польського автора Данута Вавілова “Швидко”: “Швидко встань і одягнися! Швидко снідай, не барися! Швидко руки мий і шию! Швидко, бо сама помию! Швидко, тато нас чекає! Швидко, наш трамвай тікає! Швидко забігай до класу! Швидко, бо немає часу! І весь час немає часу… А я хочу САМОСТІЙНО по калюжі йти спокійно, їсти бублик півгодини і дивитись на машини, і на дощик, і на хмарку, на кота і на канарку. Довго хлюпатись у ванні, бумкати на барабані, пасочки ліпити з глини, і не бігти щохвилини. Зрозумійте, це – важливо: хочу жити НЕ-КВАП-ЛИ-ВО!“

Батьки хочуть, щоб дитина відповідала їхнім стандартам. А діти бувають різні: хтось флегматичного темпераменту, хтось – холеричного. Хтось – “посередині”. І коли діти не встигають за батьками, часто ті виконують дитячі обов’язки за них (“швидко руки мий і шию! Швидко, бо сама помию”). Так краще, так зручніше. Так швидше. Та є запитання – для кого? І воно, звісно, риторичне.

Однією з ключових ознак готовності дитини до школи я вважаю розвиток навичок самообслуговування: самому умитися, почистити зуби, одягтися, взутися, прибрати іграшки, скласти свої речі, помити тарілку після себе, набрати води з крану. Деякі діти у 6 років вміють також застеляти та розстеляти ліжко.

Якщо дитина прагне до самостійності, це свідчить про те, що вона готова до автономії, бути певний час без батьківської опіки. Така дитина не почуватиметься в класі безпорадною і не проситиметься додому раніше відведеного часу. Хоча, звісно, якщо дитина не вміє застібнути ґудзика чи зав’язати шнурки, це – не привід не йти до школи. Цьому можна навчитися.

Ще одним важливим критерієм готовності дитини до школи є її готовність дотримуватись певних меж, обмежень. Якщо вона добре жила з межами в дитсадку, у школі їй буде легше. Межі – це безпека дитини. На червоне світло не можна йти не тому, що так хоче мама, а тому що це небезпечно. Водночас, це певне обмеження її волі, свободи, діяльності, і дитина, яка вміє їх витримувати в сім’ї, підкорятиметься їм і в школі. Дотримування меж – це як дотримування правил дорожнього руху: якщо їх порушувати, будуть санкції, штрафи. Такі дії зменшують тривогу в дитини, адже вона вчиться розуміти наслідки своїх вчинків.

Головне – щоб ці межі не були дуже вузькими або дуже широкими і відповідали віку дитини. З дотриманням меж відбувається формування відповідальності за свої вчинки і слова. Дитина в цьому віці здатна в певних випадках оцінити себе, що вона робить добре, а що – ні. І це є теж критерієм готовності до школи.

Бажано, щоб вчитель і батьки однаково розуміли межі. Трапляється, що вчитель каже одне, а батьки – інше: “Ти вчителя не слухай, слухай нас”. Тоді дитина наче розщеплюється, бо з’являються дві правди, і їй дуже важко з цим впоратись. Тому я раджу батькам активно контактувати з вчителями, бути учасниками навчального процесу не лише, коли треба на щось здати гроші. Бо в такому випадку це – пасивна роль.

Якщо дитина не вміє знайомитися, гратися і вливатися в новий колективи, варто ще до школи допомогти їй з цим. Майбутній першокласник має вміти просити про допомогу і розповісти про свої потреби. У перші дні навчання для декого це може бути важко, але коли проходить адаптаційний період, діти можуть говорити, що їм потрібно, пояснити поведінку.

Також важливе вміння – слухати і не перебивати. Наприклад, якщо дитина здатна мінімум 20 хвилин захоплено дивитися та слухати виставу, розповідь, виступ – вона готова до сприйняття інформації на уроках. Якщо ж ні, то просто знудиться в школі. Але тут також грає роль майстерність вчителя подати матеріал і зацікавити учня.

Чи готові до школи батьки

Досвід навчив мене запитувати батьків: чи готові психологічно вони до того, що їхня дитина (не рідко єдина!) йде до школи? Чи готові вони до зміни її соціального статусу? Трапляється, що ні, бо є страх. Страх, що дитина погано вчитиметься, її ображатимуть, або ж вона ображатиме інших, не витримає шкільного навантаження тощо. Або є друга дитина, яка ще ходить у садок і піде в школу через рік – тоді можна одночасно відводити в школу обох. Тут потрібно обирати, що важливіше. І кожен вибір має ціну. Важливо, щоб дитина не постраждала від цього вибору і могла реалізувати своє право на навчання – у випадку, якщо вона цього хоче.

Критеріями психологічної готовності батьків до школи можуть бути:

готовність своєчасно розстатися з дитиною;
відкритість до своїх почуттів та, за потреби, готовність звертатися по допомогу;
готовність співпрацювати з вчителями, адміністрацією школи, іншими батьками на користь дитини й брати на себе відповідальність за всі наслідки цієї співпраці;
готовність вирішувати труднощі, конфліктні ситуації не так, щоб “моє було зверху”, а через співпрацю, домовленість”;
відчуття та віра в те, що дитина впорається з новою роллю, готовність підтримати її, коли їй страшно і важко.

Як полегшити дитині адаптацію до школи

Розповісти про свій позитивний досвід школярства, показати перші шкільні фотографії.
Не боятися називати емоції та хвилювання: свої і дитини.
Сприяти формуванню довірливим стосункам з вчителем.

Варто розповісти дитині, що навчання корисне: розкажіть, наприклад, як вивчали на географії країни, які потім побачили під час туристичних подорожей, як навчилися розмовляти іноземною мовою, і як це допомогло спілкуватися, як опанували цікаві спортивні ігри тощо. У школі обов’язково з’являться нові друзі, з якими весело проводити час.

Нову роль засвоїти нелегко, бо це щось невідоме, а невідоме викликає напругу, насторожує. Тому краще новою роллю не лякати (“от підеш до школи, і буде тобі лихо: вчитимешся з ранку до ночі, там тебе сваритимуть…”), а знайти в ній щось цікаве, те, що сподобається дитині, викличе в неї інтерес. Якщо дитина дуже переймається, що не впорається з новою роллю, варто сказати їй, що хвилюватися – це нормально.

Джерело: https://nus.org.ua/view/yak-pereviryty-chy-gotova-dytyna-do-shkoly/

РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ БАТЬКІВ «ДІТИ В ІНТЕРНЕТІ»

Проблема безпеки дітей в мережі Інтернет вже не здається Україні такою далекою. Ніхто не може заперечити, що на сьогоднішній день вона постала особливо гостро.

Відомо, що підлітки у період заниженої самооцінки шукають підтримки серед своїх друзів, а не у родинному колі. Старші підлітки, бажаючи незалежності, мають потребу ототожнювати себе з певною групою й схильні порівнювати цінності своєї сім’ї та своїх товаришів.

Що роблять підлітки в он-лайні?

В он-лайні підлітки завантажують музику, використовують обмін миттєвими повідомленнями, електронну пошту та грають в он-лайнові ігри. За допомогою пошукових серверів підлітки знаходять інформацію будь-якого змісту та якості в мережі Інтернет. Більшість підлітків реєструються у приватних чатах та спілкуються на будь-які теми, видаючи себе за дорослих. Хлопці в цьому віці надають перевагу всьому, що виходить за межі дозволеного: брутальний гумор, насильство, азартні ігри, еротичні та порно сайти. Дівчатам, які мають занижену самооцінку, подобається розміщувати провокаційні фото, вони схильні на фривольні розмови, видаючи себе за дорослих жінок, в результаті чого стають жертвами сексуальних домагань.

Як забезпечити безпеку дітей в мережі Інтернет

Пропонуємо декілька рекомендацій, які слід взяти до уваги:

розміщуйте комп’ютери з Internet-з’єднанням поза межами кімнати Вашої дитини;
поговоріть зі своїми дітьми про друзів, з яким вони спілкуються в он-лайні, довідайтесь як вони проводять дозвілля і чим захоплюються;
цікавтесь які веб сайти вони відвідують та з ким розмовляють;

вивчіть програми, які фільтрують отримання інформації з мережі Інтернет, наприклад, Батьківський контроль в Windows*;

наполягайте на тому, щоб Ваші діти ніколи не погоджувалися зустрічатися зі своїм он-лайновим другом без Вашого відома;
навчіть своїх дітей ніколи не надавати особисту інформацію про себе та свою родину електронною поштою та в різних реєстраційних формах, які пропонуються власниками сайтів;
контролюйте інформацію, яку завантажує дитина (фільми, музику, ігри, тощо);
цікавтесь чи не відвідують діти сайти з агресивним змістом;
навчіть своїх дітей відповідальному та етичному поводженню в он-лайні. Вони не повинні використовувати Інтернет мережу для розповсюдження пліток, погроз іншим та хуліганських дій;

переконайтеся, що діти консультуються з Вами, щодо будь-яких фінансових операції, здійснюючи замовлення, купівлю або продаж через Інтернет мережу;

інформуйте дітей стосовно потенційного ризику під час їх участі у будь-яких іграх та розвагах;
розмовляйте як з рівним партнером, демонструючи свою турботу про суспільну мораль.

Використовуючи ці рекомендації, Ви маєте нагоду максимально захистити дитину від негативного впливу всесвітньої мережі Інтернет. Але пам’ятайте, Інтернет, це не тільки осередок розпусти та жорстокості, але й найбагатша в світі бібліотека знань, розваг, спілкування та інших корисних речей. Ви повинні навчити свою дитину правильно користуватися цим невичерпним джерелом інформації.

Та найголовніше, дитина повинна розуміти, що Ви не позбавляєте її вільного доступу до комп’ютера, а насамперед, оберігаєте. Дитина повинна Вам довіряти.

(Не)дитячі листування: що таке секстинг і чим він загрожує підліткам

Інтернет для початківців – МІТ інтернет Рівне

Незважаючи на те, що поняття секстингу порівняно нове в науковому й інформаційному лексиконі, у світі вже існує безліч спеціальних вебсайтів та додатків для цього виду листувань, а американська співачка Lana Del Ray навіть присвятила цьому пісню. У науковому середовищі секстингом почали цікавитися на початку 2000-х. Результати перших досліджень були навдивовижу різними: опитування засвідчували, що займаються цим від 5 до 44 % дорослого населення.

Хвиля стурбованості секстингом серед дітей і підлітків прокотилася у США 2011 року, коли стало відомо, що кілька уч_ениць поширювали відверті світлини одноліток у школі. Тоді ЗМІ підхопили тенденцію й масово стверджували, що 20 % підлітків займаються інтим-листуванням (результати маркетингового дослідження 2008 року). Того ж таки 2011 року Американська академія педіатрії внесла секстинг до ризиків, пов’язаних із використанням підлітками соціальних ЗМІ. Пізніше з’ясувалося, що лише 10 % неповнолітніх вдавалися до секстингу і тільки 1 % із них отримували чи надсилали відверті фотографії. І хоча ці цифри здаються мізерними, причини бути на сторожі кібербезпеки ваших дітей таки є. Спробуємо розібратися в цьому детальніше.

Центр прав людини ZMINA на основі матеріалів Уповноваженого президента з прав дитини підготував інструкцію, як розпізнати, що ваша дитина стала жертвою секстингу, та як правильно говорити з підлітками про безпеку в мережі.

ЩО ТАКЕ СЕКСТИНГ?

Секстинг/сексторшен – обмін власними фото/відео/текстами сексуального змісту. Поняття вперше використали у 2005 році в Новій Зеландії. Сам секстинг, на думку деяких експертів, не є негативним явищем, проте негативними можуть ставати його наслідки, а саме погрози оприлюднення інтимних матеріалів від зловмисників.

Пов’язаним із секстингом є поняття грумінгу – дій для завоювання довіри дитини або дорослого, що опікується нею, для отримання інтимних фото/відео.

Зловмисники, що практикують грумінг, та підлітки, які займаються секстингом, зазвичай знайомляться в соціальних мережах або на спеціальних дошках оголошень. Діти сприймають секстинг як нормальну практику виявів своєї сексуальності, вибудовування довіри в парі, флірт, жарт, проте не завжди розуміють усі ризики, з якими можуть зіткнутись.

Попри те, що секстинг є новим поняттям, в Україні діти досить часто стикаються з проблемами, пов’язаними з ним. Так, за даними правозахисної організації “Ла Страда – Україна”, за 2017 рік на національну гарячу лінію надійшло близько 10 тисяч пов’язаних із діями в інтернеті звернень від дітей.

ЯК ЗРОЗУМІТИ, ЩО ВАША ДИТИНА СТАЛА ЖЕРТВОЮ СЕКСТИНГУ?

Експерти наголошують, що основні ознаки, які вказують, що ваша дитина стала жертвою секстингу, не дуже відрізняються від ознак звичайного психологічного насильства.

Такі діти зазвичай раптово стають замкненими в собі, втрачають інтерес до навчання та речей, які їм подобалися раніше, не можуть сфокусуватися на завданнях тощо. Також однією з ознак може бути агресія щодо однолітків та батьків.

Інколи діти можуть розповісти батькам та одноліткам, що потрапили в неприємну ситуацію, а тому важливо правильно реагувати на таку інформацію.

ЯК ГОВОРИТИ З ДІТЬМИ ПРО СЕКСТИНГ?

Перше, що радять експерти, – не починати звинувачувати дитину в тому, що вона надіслала комусь свої фото, адже підлітки зазвичай не розуміють, що будь-які матеріали, які потрапили в мережу, вже ніколи не можуть вважатись особистими чи таємними.

Щоб почати розмову зі своєю дитиною, треба заздалегідь налагодити з нею дружні стосунки. Потрібно пояснити, що люди в мережі не завжди ті, за кого себе видають, а тому навіть налагодження теплих короткочасних стосунків не є запорукою того, що співрозмовник на тому кінці не має злих намірів.

Також не буде зайвим обговорити разом з дитиною список сайтів, які можуть становити певні загрози. Це можуть бути сайти знайомств, спеціальні додатки для телефонів з можливістю надсилати “зникаючі фото” тощо.

Ви також маєте розповісти дитині, як встановлювати приватність сторінки, визначати, хто може писати особисті повідомлення та коментарі, як видаляти повідомлення та створювати чорні списки користувачів.

Попросіть не відповідати на небажані, дивні повідомлення електронної пошти та в мережах і розповідати про те, що викликало у дитини неприємні відчуття.

ЧОГО НЕ СЛІД РОБИТИ БАТЬКАМ, ЯКЩО ВОНИ ДІЗНАЛИСЯ ПРО ПІДЛІТКОВИЙ СЕКСТИНГ?

Найголовніше – не звинувачувати дитину та не забороняти користуватись інтернетом. Треба зрозуміти, що такі кроки ізолюють її від однолітків та погано вплинуть на вашу подальшу комунікацію.

Експерти також радять батькам завести сторінки в популярних соціальних мережах та часом слідкувати за списком друзів своїх дітей, проте не слід зловживати цією порадою, адже надмірний контроль також може призвести до негативних наслідків.

ЧИ МОЖНА В УКРАЇНІ ПОКАРАТИ ЗЛОВМИСНИКІВ, ЯКІ ШАНТАЖУЮТЬ ДИТИНУ?

У деяких країнах, зокрема в США та Австралії, секстинг є кримінальним злочином, якщо на інтимних фотографіях зображений неповнолітній. В Україні, де лише наприкінці минулого року за цькування неповнолітніх ввели відповідальність у вигляді штрафу або громадських робіт, поняття секстингу ще немає в законодавстві.

Проте це не означає, що правоохоронці не можуть карати зловмисників, які шантажують вашу дитину публікацією інтимних фото.Так, за словами юристки громадської організації “Лабораторія цифрової безпеки” Віти Володовської, з юридичного погляду секстинг містить у собі ознаки відразу декількох серйозних злочинів.“Зокрема, йдеться про розбещення неповнолітніх, за яке передбачено покарання аж до п’яти років позбавлення волі. До восьми років можуть отримати зловмисники, якщо розпусні дії вчинялися щодо дітей молодше 14 років. Подібні дії також можна розглядати як виготовлення та розповсюдження дитячої порнографії чи навіть примус неповнолітніх до участі у створенні зображень порнографічного характеру”, – пояснює вона.

За виготовлення порнографії Кримінальний кодекс України встановлює відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк від п’яти до 10 років.

Якщо ви дізналися про фізичне або сексуальне насильство над дитиною, необхідно звернутися в поліцію та службу у справах дитини вашого району. Діти можуть повідомити про свої проблеми, зателефонувавши за номером Національної дитячої гарячої лінії – 116 111. Лінія працює з понеділка по п’ятницю з 12.00 до 16.00.